Становлення українця

Українська видавнича спілка імені Юрія Липи видала друком спогади видатного українського вченого та громадського діяча Івана Марченка. Пропонуємо увазі читачів вступне слово до книги упорядника тексту професора Федора Григоровича Турченка.

 

Спогади Івана Олексійовича Марченка (1892-1968), які пропонуються читачу, були написані у 1945-1946 рр. в таборі українських біженців у м. Гайденау (Німеччина), де їх автор, професор і доктор математики, як емігрант з України, перебував після закінчення Другої світової війни. Через призму власної біографії автор описує події в Російській імперії в останнє десятиліття її існування (на ці роки припадає юність автора і його навчання в Санкт-Петербурзькому університеті), характеризує драматичний перебіг Першої світової війни, у якій І. Марченко брав безпосередню участь, аналізує ключові етапи Української революції, показує боротьбу української інтелігенції за національні ідеали і самозбереження в трагічних умовах комуністичного тоталітаризму 20-30-х років ХХ століття. 

Разом з тим, на тлі широкої панорами суспільно-політичного життя України віддзеркалюється складний і суперечливий процес формування національної самосвідомості їх автора – за походженням українця, який, за його визнанням, до 1917 р. був «російським патріотом» і лише з початком Української революції став переконаним прихильником української національно-державної ідеї. Невипадково своїм спогадам автор дав промовисту назву: «Корені мого патріотично­національного самовизначення». 

У своїх спогадах автор згадує про відомих в Україні освітян, вчених, політичних і громадських діячів, з якими йому доводилося зустрічатися. Деякі з них справили значний вплив на формування світогляду І. Марченка. Особливо багато уваги в спогадах приділяється видатному діячу українського національно-визвольного руху кінця ХІХ – поч. ХХ ст. Миколі Міхновському, з яким І. Марченку 1922-1923 рр. довелося працювати на Кубані в Українському педагогічному технікумі, а на початку 1924 р. перед його смертю, спілкуватися в Києві. Миколу Міхновського Марченко називав «своїм вчителем». «Кубанський» і останній, «київський» період в житті М.І. Міхновського в історичній літературі описаний дуже слабо і будь-яка нова інформація про нього має важливе значення для реконструкції біографії цього діяча. 

Рукопис спогадів Івана Марченка в чотирьох зошитах зберігався у його сина Богдана в м. Лестері (Англія). Зошити передала для переписування онука Наталка Марченко-Романець у Києві. Перепис здійснили працівники Української видавничої спілки імені Ю. Липи з дотриманням правопису автора. Переписаний текст перевірили Андрій Гайдамаха і Віктор Рог.

У підготовці рукопису до опублікування брав участь колишній директор Сумського обласного державного архіву Г.М. Іванущенко, який надав додаткові матеріали про життєвий шлях І.О. Марченка. 

Придбати книгу можна, зголосившись за адресою: 01034 м. Київ, вул. Ярославів Вал, б. 9 пом. 4, тел. (044) 234-70-20

Дві Долі

До бою нас кликала арфа й зелений прапор,
Щоб гарантувати свободу для всіх.
Ґас Ґераті “Вексфорд`98”

 

Під синьо-жовтим прапором свободи
З`єднаєм весь великий нарід свій.
Олесь Бабій “Марш ОУН”

 “Українські мечі перекуються на рала тільки тоді, коли  гасло – Незалежна Держава Українська перетвориться в дійсність і забезпечить отому ралові можливість зужиткуватирідну плодючу землю з її незчисленними багатствами не для потреб третього, або другого з половиною, чи якого іншого інтернаціоналу, а для устаткування і зміцнення власного державного добра і збагачення рідного народу.”

“Ніколи не буде миру в Ірландії, допоки не буде усунута іноземна британська присутність і єдиний ірландський народ не запанує в своїй країні, на своїй землі, суверенний політично, культурно та економічно, визначаючи внутрішню політику, маючи свободу думки і дії”.

Перша цитата належить лідерові національно-визвольних змагань українського народу Симону Петлюрі, друга – борцеві за свободу Ірландії Робертові Сендсу. Часова відстань між ними – півстоліття, просторова – тисячі кілометрів… Але який тотожний стиль, яку тотожну реакцію викликають ці палкі слова в серцях тих, кого спопеляє біль по втраті Батьківщини, для кого змагання за свободу народів і людини є сенсом життя.

Дійсно, багато спільного в долі українського та ірландського народів: голодоморами, репресіями, виселеннями, етноцидом, підлістю, підкупом і підступом намагалися окупанти покорити як українців, так і гордих ірландців. Як ірландці, так і українці століттями вели криваву боротьбу за незалежність і соборність. Вважаю за доцільне навести слова, які вклав до уст свого літературного героя – ірландського революціонера, відомий американський письменник Ліон Юрис: “Якщо ви запам`ятаєте лише одне, то запам`ятайте цю істину: Ніякий “злочин”, який людина робить в ім`я волі, не може бути настільки великий, як ті злочини, які його позбавляють тієї волі”. Тож не треба цю святу боротьбу підводити під універсалізоване поняття “тероризм”, так само як недоречним є переносити засоби і методику, якими в свій час користувалися ІРА та УПА, на сьогодення.

У 1907 році відомий російський вчений Г.Афанасьєв в “Історії Ірландії” влучно зазначив, що насправді історія Ірландії “коротко підсумовується словами: боротьба з Англією, війна за незалежність. Ірландські герої – це всі ті, хто боровся проти Англії. Ірландські мученики – це люди, страчені англійським урядом”. Те ж саме можемо сказати й про Україну: історія України – боротьба за волю.

Тож не дивно, що українські націоналісти постійно цікавилися національно-визвольною боротьбою ірландців, занадто багато схожого в долі наших народів, а героїчна боротьба нескорених ірландців надихала до звитяг не одне покоління українських патріотів. Підтвердженням цієї тези є щойно видана Молодіжним Націоналістичним Конгресом збірка «Нація, яка не капітулює». До неї увійшли публікації з різних націоналістичних видань, зокрема з підпільної “Сурми”, еміграційного “Клича Нації” та молодіжного сумського часопису “Гроно”, а також свіже дослідження Ярослава Іляша.

Можемо провести паралелі й із сьогоденням. Хоча як Ірландія, так і Україна сьогодні формально і юридично проголошені незалежними, ні перша, ні друга не є соборними і національними державами. Як ірландська, так і українська мови досі не є пануючими “у власній хаті”. Хоча є і певні відмінності: зокрема нещодавно в Ірландії набув чинності закон, згідно якого забороняється використання англійської мови на картах, дорожніх знаках тощо, а урядом щорічно виділяється на популяризацію та вивчення гельської біля 650 млн. доларів річно. Віднедавна всі держслужбовці зобов`язані володіти гельською мовою. Позитивні зрушення є і в топоніміці. Що ж до України, то тут і досі діє недолугий “Закон про мови” ще з часів УССР (та й то, чи діє?), постійно з`являються якісь недолугі ініціативи щодо впровадження на державному рівні російської, як офіційної, а “горді” назви різних октябрських, комсомольских, і т. п. носить не один населений пункт…

Тож змагання за деколонізацію, соборність земель, за наповнення національним змістом як української, так й ірландської державностей тривають. 

Придбати книгу можна, зголосившись за адресою: 01034 м. Київ, вул. Ярославів Вал, 9 п. 4, тел. (044) 234-70-20

Віктор РОГ

Націоналізм: ретроспектива і перспектива

Нова книга Олександра Сича – дійсно те, чого давно чекав і конче потребує кожен, хто не лише цікавиться історією національно-визвольних змагань, але й наполегливо шукає націоналістичної відповіді на актуальні питання сучасності.

«Український націоналізм: традиція і модерн» - це вдало скомпонована збірка статей, доповідей, лекцій, рецензій та інтерв’ю, опублікованих автором впродовж кількох останніх років. Тексти тематично поєднані в 7 розділів, які складають цілість книги: «Історія», «Світогляд», «Постаті», «Націоналізм і демолібералізм», «Інтерв’ю», «Рецензії», «Націоналістичний вишкіл». 7 розділів, як 7 куль, влучною рукою автора спрямованих в конкретну ціль: що таке український націоналізм в історичній тяглості, на сучасний момент і в історичній перспективі. Олександр Сич як кандидат історичних наук, фаховий політолог, практичний успішний політик з багаторічним стажем (нині голова Івано-франківської обласної ради) має можливість і здібності бачити ситуацію з різних точок зору, і як скрупульозний науковець – дослідник, і як активний громадський діяч. Тому цілком слушним є твердження, що «автор системно окреслює історичні корені та світоглядне підґрунтя українського націоналізму, подає власне трактування окремих сторінок процесу його становлення й поширення, знаменитих подій і постатей, визначає роль і місце націоналізму в новітній українській історії.

На окрему увагу заслуговують авторське трактування сучасної сутності українського націоналізму, його конструктивного потенціалу в процесі розбудови української держави та обґрунтування потреби його принципового протистояння лібералізмові як ідеології глобальної денаціоналізації».

Звертаючись до читача, в передмові до книги Олександр Сич зазначає: «Ідея цього збірника виникла у процесі спілкування із друзями й однодумцями та з потреби поділитися своїми роздумами із ними.

Часто так бувало в дискусіях про український націоналізм, котрі доводилось вести десь далеко за межами Галичини: у Харкові, чи Луганську, Черкасах і Полтаві, Вінниці і Хмельницькому, Києві, Чернігові, Рівному, Одесі, Луцьку тощо, - що у відповідь на запитання: «Де можна ґрунтовніше ознайомитися з висловленими Вами тезами?» мусив надсилати своїм співрозмовникам ксерокопії чи електронні копії власних публікацій.

До того ж запал дискусій спонукав до пошуку нових ідей, аргументів, трактувань й, відповідно, до нових публікацій чи навіть ви шкільних лекційних курсів. Врешті самі ж учасники таких зустрічей і запропонували зібрати напрацьоване по темі націоналізму в один збірник».

Заглибившись у книгу, читач по новому осягне знакові постаті Степана Бандери і Романа Шухевича, Дмитра Донцова і Степана Ленкавського, Миколи Міхновського і Дмитра Мирона «Орлика», Євгена Коновальця і Миколи Сціборського, проаналізує разом з автором феномени ОУН і УПА, ознайомиться з історичним розвитком організованого українського націоналізму та дізнається про його ідеологічні засади. Власне, багато цікавого і навіть дещо несподіваного відкриється не лише для «неофіта», але й для читача, який, здавалося би, досить ґрунтовно володіє темою.

Книга є цінною зокрема й тим, що написана не відстороненим споглядачем -«обсерватором», а людиною, котра сама горить ідеєю і прагне запалити нею інших, не профаном «галасувальником», а вдумливим дослідником-науковцем і талановитим публіцистом, не професійним критиканом, а активним громадським діячем, котрий більше десятиріччя знаходиться не просто «в гущі», а «на вершині» націоналістичної думки і націоналістичного чину.

Автор присвятив нове видання 120-річчю з дня народження провідника ОУН полковника Євгена Коновальця, який для Олександра Сича є зразком українського революціонера і державного мужа. Небезпідставно сподіваємось, що завдяки книзі «Український націоналізм: традиція і модерн» когорта послідовників Коновальця значно зросте як кількісно, так і (найголовніше) якісно.

 
Віктор Рог

На крутосхилах історії

Українською Видавничою Спілкою імені Юрія Липи видано збірник статей видатного історика і громадсько-політичного діяча професора Тараса Гунчака «Ключові проблеми історіографії Другої світової війни». В своїх працях автор досліджує боротьбу за незалежність України в 1917-1921 роках, український визвольний рух 1920-1950-х років, аналізує проблемні аспекти україно-єврейських та україно-польських стосунків, аргументовано викриває свідоме фальшування української історії російськими спецслужбами, вказує на помилки в дослідженнях неуважних істориків.

Зокрема професор Гунчак пропонує читачам книги свої дослідження про пакт Рібентропа - Молотова та ґенезу Другої світової війни, викриває фабрикації Москви про національно-визвольний рух українців на прикладі звинувачень Романа Шухевича та батальйону «Нахтіґаль», висвітлює роль української національної ідеї в історичній перспективі.

«Надзвичайно приємно привітати українського читача із можливістю отримати збірник статей Тараса Гунчака, доповнений упорядкованими ним документами. Мені видається, що ця книга буде неймовірно корисною не лише для професійних істориків, студентів чи аспірантів, але й для пересічного читача та журналіста, адже в ній зібрані відповіді на практично всі найбільш публічно дискутовані проблеми української історії ХХ століття…

Особливо хотілося б наголосити на викритті совєтських фальсифікацій, які неодноразово здійснював у своїй праці професор Гунчак. Наприкінці книги вміщено його чергове викриття – документи комуністичних спецслужб, які підтверджують цілковиту сфальшованість співробітниками КҐБ знаменитої «автобіографії Я. Стецька, в якій він начебто закликає застосовувати в Україні «німецькі засоби знищення жидів» і навколо якої досі безпідставно дискутують не лише в Україні, але й у північній Америці та Ізраїлі», - зазначає в передмові до книги історик Іван Патриляк.

Збірка вийшла завдяки ініціативі та послідовній праці пана Богдана Федорака завдяки фінансовій підтримці НТШ в Америці.

Придбати книгу можна, зголосившись за адресою: 01034 м. Київ, вул. Ярославів Вал, 9 п. 4, тел. (044) 234-70-20

Сергій ВЕРЕСЕНЬ